Сьогодні дуже важливо сформулювати принцип національної ідеології. Без чіткої доктрини побудови національної держави Україна приречена на поразку. Коли ми говоримо про Євросоюз як об’єднану територію багатьох європейських держав, забуваємо при цьому, що кожна країна обстоює свою національну самоідентифікацію: поляки залишаються поляками, французи – французами, іспанці – іспанцями. І першим ідентифікатором завжди виступає мова. Обов’язковою умовою для отримання роботи чи громадянства в країні Євросоюзу є володіння мовою, підтверджене відповідним сертифікатом складеного іспиту.
Війна з Росією загострила чимало питань політичних, економічних, територіальних, ідеологічних, культурних, у тому числі й мовних. І на ці питання Україна повинна нарешті дати однозначні відповіді. Адже загравання та прогинання перед ворогом, відсутність чіткої національної політики, половинчастість домовленостей призвели до втрати частини території України та до щоденної загибелі наших військових у зоні ООС.
В Україні ж сьогодні поширені, за визначенням перекладача, видавця Вадима Карпенка, «мислевіруси». Їх чимало: «КАКАЯ РАЗНИЦА?», «И ТАК ПОЙМУТ», «ЄДИНА КРАЇНА –ЕДИНАЯ СТРАНА», «РОСІЙСЬКОМОВНІ ПАТРІОТИ». Це гасла, які містять подвійність. Нам вперто вкладають у голови ідеологему про те, що неважливо, якою мовою ми спілкуємося – на всіх рівнях: держслужбовців, диспетчерських служб, комунальних і приватних підприємствах, у медичних закладах, у закладах освіти чи в Кабінеті Міністрів. Мислевірус «какая разница?» передбачає зверхність російської мови й не є аргументом вживання мови
української. Для багатьох така логіка стає несподіваним відкриттям.
На мою думку, важливість мови полягає в тому, що вона повинна кон солідувати та зміцнювати націю, сприяти її духовному та куль турному розвитку. Як це не сумно, але в Україні спостерігається зовсім інша тенденція – питання мови дуже часто “розколює” країну на два антагоністичні табори – захисники “україномов ності” та захисники “російськомовності”. Та чи насправді існує мовна проблема в Україні, чи, можливо, вона штучно ство рюється певними політичними силами для просування власних інтересів? А чи не виникають усі ці безпідставні “мовні тертя” через незнання законодавства України про мови?! Можливо, це
лише один із проявів слабкості правової держави?
Звичайно я підтримую новий мовний закон №5670-д, який регулюватиме всю мовну політику в країні. Законопроектом передбачається врегулювання використання державної мови у всіх сферах. Норми не стосуються приватного спілкування та релігійних обрядів. Українська мова у законі стверджується єдиною державною, а заклики до багатомовності вважаються розколом суспільства.
Немає коментарів:
Дописати коментар